Така зі мною сталася неприємна ситуація, досі оговтатися не можу. Волонтерити я почала ще до початку повномасштабного вторгнення, а саме в 2014 році. Я тоді ще в школі навчалась, а мій тато був військовим, його відправили на Донеччину. Я організовувала різні заходи в школі, проводила ярмарки, аби зібрати кошти. Часом просто ходила по класах, або стояла на вулиці з ящиком. Згодом почала плести браслети з бісеру і продавати їх, аби отримати більше коштів. 

Усі гроші відправляла татовій бригаді. Часом збирала ще й продукти і висилала посилки. В 2018 році батько загинув і в моєму серці назавжди залишилась велика діра. Та я для себе вирішила, що доки війна триває продовжуватиму допомагати татовим побратимам. 

З 2022 року я допомагала одній волонтерській організації. Та зараз в мене вже є діти і часу бракує. Тож я просто час від часу відправляю військовим на передову посилки. Гроші витрачаю особисті, деколи друзі й колеги додають мені, адже знають, як це для мене важливо. До слова, чоловіка мого теж мобілізували пів року тому, тому я сама з усім справляюсь.

І ось днями сталося дещо вкрай неприємне. Я саме йшла на пошту відправляти військовим посилки. Несла страшенно важкі торби. Якоїсь миті вже просто рук не відчувала. І раптом побачила двох парубків і жінку. Вони нікуди не поспішали, стояли спокійно, розмовляли. Донести мені залишалось буквально 200 метрів, тож я звернулась до них.

 – Прошу допоможіть мені донести до поштового відділення?

 Вони відразу підбігли, та раптом жінка спитала.

– А що це ти таке велике пересилаєш?

 – Там допомога військовим, нічого особливого!

 – Так, хлопці, нічого до рук не беріть! Не будемо ми таким допомагати, нехай сама тягне!

 – А чого ви так?

 – Того, що через таких, як ти і твої військові ми будинок втратили й бідуємо зараз.

 – А може це через наших ворогів?

 – Ще не знати, хто тут ворог!

Тієї миті мені так закортіло плакати. Ті хлопці чемно пішли до матері. А я потягнула свої торби далі, все відправила, хоч і спину зірвала. Такі миті доводять мене до розпачу, я втрачаю надію, адже серед нас ходять такі “добрі” українці. А ви що про все це думаєте?